December 9, 2025 OUT-2025-491
Божі благословення та виклики…
Дорогі в Христі!
Усі ми досвідчуємо, що, хоч належимо до однієї Церкви і всюди маємо того самого Господа, реалії життя українських церковних громад у Сполучених Штатах Америки часто відрізняються від реалій в Україні, а навіть у Європі. Це стосується як пасторальних підходів, так і фінансових питань, які в США є особливо вимогливими та чітко врегульованими. Окремим викликом залишається також потреба у священнослужителях, здатних служити нашим громадам двома мовами. Жнива справді великі, але чи багато є готових іти за Господом та витривало служити Йому…
Дякуючи Богові, спільними зусиллями було зроблено дуже багато для оживлення парафіяльних спільнот на всій території єпархії святого Миколая. Приємно відзначити, що більшість наших громад вийшли на новий рівень свого функціонування та служіння ближньому. Зокрема, неможливо перелічити всю ту жертовну працю, яку наші громади звершили задля підтримки України в час цієї жахливої війни.
Оживлення наших парафіяльних спільнот стало можливим завдяки кільком важливим чинникам. Передусім, за останні вісім років Владикою Венедиктом було висвячено або прийнято до єпархії сім священників, народжених у Сполучених Штатах, а також поставлено близько п’ятнадцяти дияконів, які також є уродженцями американської землі. За цей період єпархія святого Миколая збагатилася значною кількістю місцевих священнослужителів, тоді як з України до нас прибуло близько десяти священнослужителів. Усі вони гармонійно влилися в життя парафіяльних громад нашої єпархії.
Також за останній час вдалося помітно покращити ситуацію з нашими храмами. Було збудовано новий храм у Палатайні (Ілінойс), а також придбано храм і посілість у Річмонді (Ілінойс), довкола якого проживає значна кількість наших вірних. Відкрито нові місійні громади в Остіні (штат Техас), Портленді (штат Орегон), Коді та Каспері (штат Вайомінг), Келіспелі (штат Монтана), Орандж Каунті (Каліфорнія), також відновлено нашу місію на Гаваях. У цих місцях наші громади, як правило, звершують богослужіння у храмах Римо-Католицької Церкви.
Триває реставрація понад столітньої катедри святого Миколая в Чикаґо, а також процес будівництва нового храму в Сан-Дієго (штат Каліфорнія) для місцевої парафіяльної громади, яка раніше продала свою посілість у зв’язку з потребою переїзду в іншу локацію. Усе це є великим Божим благословенням для нас, адже ми відкриваємо та засновуємо нові спільноти й місця для спільної молитви та пасторального служіння.
Водночас, поряд з успіхами, як це завжди буває в житті, існують і об’єктивні труднощі. Зокрема, єпархія була змушена продати посілість місії в Юкаї (штат Каліфорнія), оскільки місцева громада була невеликою та протягом багатьох років практично не зростала. Увесь цей час єпархія святого Миколая самостійно виплачувала позику, взяту для придбання цієї нерухомості, адже громада не мала змоги покривати ці витрати. Врешті було знайдено розв’язання: пасторальне служіння перенесено до монастиря Преображення Господнього, що розташований за 19 миль, — відстань, яка за американськими мірками не є значною.
Нещодавно також було відчужено посілість парафії святого Архистратига Михаїла в Чикаґо. Для єпископа та всіх нас у курії це стало одним із найболючіших і найскладніших рішень, які довелося приймати впродовж останніх років. Символічно, що після свого прибуття до Чикаґо Владика Венедикт свою першу недільну Божественну Літургію відслужив не в катедрі, а саме в цьому храмі.
У період з 2002 по 2023 рік у цій парафії служив англомовний священник — отець Джон Лукас. Протягом останніх восьми років як миряни, так і священнослужителі нашої єпархії неодноразово зверталися до Владики Венедикта з зауваженням, що утримання цього храму не має практичного сенсу з огляду на відсутність вірних. У середньому на недільних богослужіннях було присутньо близько десяти осіб.
Ми неодноразово спілкувалися зі священником щодо стану цієї громади. Він щиро визнавав, що не має можливості змінити ситуацію, оскільки люди просто не бажали приходити до церкви. Попри те, що священник був повністю англомовним, жодна з навколишніх англомовних осіб не долучилася до цієї парафії. Невелика група постійних відвідувачів не мала фінансової спроможності утримувати парафію. Саме тому протягом майже двадцяти років єпархія святого Миколая змушена була фінансово підтримувати цю спільноту та її пароха; додатково не раз допомогу надавали й різні благодійні організації Чикаґо.
Упродовж усіх цих років єпископ молився, роздумував і шукав можливого вирішення цієї складної ситуації. Виникали різні ідеї та ініціативи, однак жодна з них не була реалізована належним чином, оскільки не знайшлося ні мирян, ні священника, готових взяти на себе відповідальність і розпочати конкретну, довготермінову пасторальну працю в цій складній ситуації.
Згодом у нашій єпархії з’явився отець Любомир Мандзюк, який прибув з України та проживав у місті Ґранд-Рапідс (штат Мічиґан). У цей самий час отець Лукас вийшов на заслужений відпочинок, а отець Любомир виявив готовність послужити в цій парафії. Разом із дружиною, дітьми та кількома іншими особами він з великою відвагою взявся до праці.
Завдяки спільним зусиллям отця, його родини, а також парафіян з інших наших громад було відновлено житлове приміщення, яке залишалося порожнім упродовж десятиліть, відремонтовано храм, підцерковну залу та частково полагоджено дах. З повною відповідальністю можемо ствердити, що як церковна спільнота ми інвестували в цей об’єкт щонайменше 50 тисяч доларів, не враховуючи великого обсягу волонтерської праці з боку вірних з інших парафій.
До сьогодні ми не маємо повної впевненості, чи це рішення було абсолютно правильним. Можливо, ці кошти доцільніше було б спрямувати на допомогу Україні або на будівництво нових храмів там, де громади реально зростають. Ми просили нечисленних членів цієї парафії підтримати отця Любомира. Усі ми тоді сподівалися, що якщо до англомовного священника не приходили вірні, то з появою священника з України зможуть долучитися україномовні парафіяни, яких багато проживає в Чикаго та околицях.
У цей період Владика Венедикт звернувся з офіційним листом до всіх парохій Чикаґо та околиць, відкрито представивши реальний стан справ у парафії святого Архистратига Михаїла. У цьому листі було чітко наголошено, що «у разі подальшої відсутності вірних постане гостре питання закриття парафії, оскільки утримання посілості без живої парафіяльної спільноти є неможливим» (лист-звернення 2024 року щодо парафії св. Архистратига Михаїла).
Було докладено чимало зусиль для відновлення храму та прилеглої території. На жаль, з огляду на локацію церкви, навіть невелика група з п’яти–десяти осіб, яка певний час відвідувала богослужіння, згодом припинила приходити. В останні місяці ситуація дійшла до того, що у неділю в храмі молився лише отець Любомир разом зі своєю родиною. Ніхто з вірних більше не приходив на богослужіння. Якщо раніше до храму не приходили англомовні вірні, то згодом, на жаль, не прийшли й україномовні.
Ситуація була справді патовою. Саме тому єпископ виніс питання, пов’язане з парафією святого Архистратига Михаїла, на розгляд одразу на трьох рівнях єпархіального управління.
Насамперед воно було обговорене на Колегії єпархіальних радників, до складу якої входять шість священнослужителів курії. Згодом це питання було винесене на ширше коло духовенства — Пресвітерську раду, що складається з дванадцяти осіб. І, зрештою, було заслухано думку Економічної ради, до складу якої входять вісім осіб, з яких шість — миряни. На засіданнях усіх зазначених рад було ґрунтовно проаналізовано реальний стан парафії святого Архистратига Михаїла. У підсумку всі три ради, незалежно одна від одної, дійшли однакового висновку: парафію необхідно закрити, а нерухомість — відчужити.
Такою є реальність церковного життя у Сполучених Штатах: ми нерідко купуємо чиїсь храми, які були дорогими та цінними для інших спільнот, і водночас інші громади купують наші церкви. Чому ж у США закриваються парафії та продаються церковні приміщення? Передусім слід усвідомити, що тут зовсім не діє досвід України чи Європи.
Американська реальність — це постійна мобільність населення. Згідно з відкритими джерелами, протягом свого життя пересічний американець змінює місце проживання в середньому від восьми до одинадцяти разів — переїжджаючи з однієї околиці до іншої, з міста до міста або зі штату до штату. Уявімо собі ситуацію, коли українська громада збудувала храм, а через 20–30 років більшість її членів або ж їхні діти виїхали в зовсім інші місця проживання.
Так склалося, що в більшості парафій нашої єпархії вірні змушені долати від 10 до 30 миль, щоби дістатися до свого храму. Наприклад, чимало парафіян катедри святого Миколая чи храму святих Володимира і Ольги в Чикаґо проживають на значній відстані від своїх церков. У Х’юстоні (штат Техас) найближчі парафіяни мешкають щонайменше за 20–30 миль від храму. Подібна ситуація характерна для більшості парафій єпархії святого Миколая.
Бувають також обставини, коли з часом докорінно змінюється сама околиця, у якій розташований храм. Саме тому надзвичайно важливо, щоби парафіяльні громади вчасно розглядали можливість зміни локації. Показовим прикладом є парафія Різдва Пресвятої Богородиці в Пейлос-Парку, що була сусідньою до згаданої парафії святого Архистратига Михаїла. Вона своєчасно ухвалила складне, але далекоглядне рішення: посілість була продана, а громаду перенесено в нове, перспективніше місце.
Натомість у ситуації, коли рішення не було прийняте вчасно, парафія святого Архистратига Михаїла крок за кроком опинилася в стані занепаду. На жаль, жодні зусилля — ні з боку єпархії, ні з боку українських допомогових організацій, ні з боку загальноукарїнської спільноти — не дали очікуваних плодів. Не вдалося оживити цю громаду, адже нікого неможливо примусити приходити до храму, а вірні з інших парафій просто не були готові регулярно приїжджати до цієї околиці та відвідувати цей святий храм.
Як бачимо, упродовж восьми років ми наполегливо шукали розв’язання ситуації в парафії святого Архистратига Михаїла. Туди було призначено молодого й ревного священника, який доклав значних зусиль як до фізичного, так і до пасторального відновлення цієї церкви. Усім нам було боляче спостерігати, що, попри великі старання, храм так і не наповнився вірними з причин, незалежних від нас.
Такою є реальність церковного життя у Сполучених Штатах Америки. Водночас кілька інших наших парафіяльних громад нині перебувають у важливому процесі розпізнавання свого майбутнього, зокрема щодо найкращих шляхів відчуження наявних церковних посілостей та придбання нових — у більш придатних і перспективних районах.
Під час процесу продажу церковної нерухомості парафії святого Архистратига Михаїла єпархія святого Миколая доклала максимум зусиль для збереження сакральної спадщини храму. Було вивезено все богослужбове приладдя: літургійну утвар, ікони та навіть іконостас, який було перенесено та встановлено у нещодавно придбаній церкві в Річмонді (Ілінойс). На жаль, не вдалося забрати чудовий розпис Тайної Вечері на стіні святилища, оскільки його демонтаж технічно призвів би до його повної руйнації. Подібна ситуація склалася і з вітражами: після відповідного технічного аналізу стало очевидно, що їхнє зняття є практично неможливим без пошкодження як самих вітражів, так і конструкції стін.
Ми щиро сподіваємося, що нові власники храму — одна з християнських деномінацій — збережуть ці важливі свідчення побожності попередніх поколінь вірних, які впродовж десятиліть молилися в цьому святому місці.
Безперечно, сам храм має велике значення. Однак ще важливішою є жива церковна спільнота, яка наповнює його молитвою, вірою та служінням. Попри непрості обставини, наші парафіяльні громади продовжують зростати, розвиватися й вірно служити Богові та Його Церкві. Ми щиро вдячні всім вірним, які підтримують цей розвиток своєю молитвою, часом і власним життям.
Нехай Господь наш Ісус Христос щедро благословить вас усіх!
о. Микола Бурядник
Синкел відділу розвитку та стратегічного управління
Єпархії святого Миколая