1. З Богом ми можемо зустрітися в молитві.

2. Кожна молитва — унікальна і неповторна. Наприклад, читаючи Псалом 50, сьогодні нас може щось одне зачепити, а завтра — щось інше.

3. У молитві, коли ми зустрічаємося з Господом, то пізнаємо, що є правдивим добром.

4. Важливо перед молитвою знайти час утихомиритися й усвідомити присутність Божу, усвідомити те, хто я є, перед Ким я стою, а не одразу братися за молитву. Неуважність під час молитви випливає з нашого неусвідомлення того, перед Ким ми стоїмо.

5. Важливо увійти в зміст молитов, котрі відмовляємо. Адже вони не написані за столом, це не праця науковців, а досвід святих, який вони пережили і цей досвід Бога передали словами. Тому важливо вчитуватися у слова молитви.

6. У молитвах ми багато говоримо слів, але часто не віримо в них, бо вони не співзвучні з тим відчуттям, що маємо в собі. Тому важливо брати ті молитви, які хочемо сказати Богові. Бо Він не потребує їх, а ми їх потребуємо.

7. Наша молитва повинна переходити в наше життя. А ми, коли не можемо знайти правильне рішення, повинні повертатися до молитви. Це взаємопов’язано.

8. Протягом дня треба мати миті, коли повертаємося до Бога, коли відновлюємо з Ним стосунок.

9. Нам тяжко прославляти Бога, коли щось складне стається. Однак ми повинні навчитися Бога бачити за всім, що діється в житті… Тоді кожна мить буде прославлена.

10. Коли ти зустрів Бога в молитві, то не можеш пройти осторонь Бога, який є в людях, у їхніх потребах. І, можливо, завдяки моїй і твоїй молитві Господь може допомогти не лише нам, а й багатьох людям.

† Венедикт Алексійчук,
єпарх Чиказький

Війна — це наша хресна дорога, якою нас провадить Господь. Найважливіше, що коли він дає якісь обставини життя, то він знає, що ми можемо їх пройти.

Молитва, волонтерське служіння та виконання своїх обов’язків — ось що вирішив робити єпископ УГКЦ, правлячий архиєрей єпархії Святого Миколая у Чикаго, владика Венедикт Алексійчук, аби допомогти своїй країні, яка виборює сьогодні свободу. Про це він розповів під час зустрічі «Християнин і війна», яку транслювало Тvoemisto.tv.

Я зрозумів, що я християнин, і я маю зброю, яка не має кордонів. Це моя молитва. Я почав щодня молитися свої особисті молитви, і це триває до сьогодні — молитви за мир в Україні. Бо якщо ти маєш її, а також здатність того, що вона долає кордони, здатність того, що ти сам здобуваєш мир, ти можеш цей мир поширювати.

Друге, що я зрозумів, — я мав би робити щось на своєму місці. Не тільки молитися. Кожен знає, що він може простягнути руку допомоги, бути добрим самарянином, й робити те, що можеш.

І третє, що я зрозумів, що я мав би виконувати обов’язки, які дав мені Господь. Бо це мій блокпост, і я маю робити те, що від мене залежне. На передовій є частина українців. Тому важливо розуміти, що тут ти маєш виконувати ту функцію, яку Господь тобі дав.

І це принесло мені розуміння: молитва, певне волонтерське служіння та якнайкраще виконання своїх обов’язків.

Часто у нас виникає запитання «Чому так сталося?». Остаточної відповіді немає. Краще казати «Для чого так сталося?». Бог завжди говорить через певні обставини. Кожен з нас читав про війну в книжках. Ми ніколи не були свідомі, що Бог дасть нам жити в таких обставинах. Тому мусимо пам’ятати, що Бог дав, і ці обставини — наше життя. Ніщо не є в житті випадково, за кожною подією стоїть Господь.

У християнській традиції дуже легко стати святим, коли ти віддав своє життя в мучеництві. В народі ми кажемо, що людина пізнається, коли є трудно — так товариш пізнається в біді. Ці складні обставини тестують нас, нашу людськість, нашу християнську, громадську позицію. Легко бути добрим, коли все легко. Легко бути християнином, коли все ідеально.

Всі питання, кризи, депресії, все негативне в нашому житті народжується в нашій голові. Тому часто ми хочемо знайти відповіді на це складне життя. Важливо у цих складних ситуаціях понад усе бути з Богом. Бо участь з Богом просвітлює розуміння, що ти маєш робити, яку позицію зайняти, що конкретно від тебе хоче Бог, а що — ні, куди витрачати зусилля і старання.

Християнин і війна. Часто нам складно зайняти правильну позицію. А що можна було зробити, коли Ісус Христос йшов хресною дорогою? Треба було йти нею. Війна — це наша хресна дорога, якою нас провадить Господь. Найважливіше, що коли він дає якісь обставини життя, то він знає нас, що ми можемо їх пройти. Бо Бог є любов, і він ніколи не дає обставини понад нашу силу, спроможність.

Ми звиклися з хресною дорогою, звиклися до розп’яття. Коли вийшов на екрани фільм «Страсті Христові», то перший раз воно нас зачіпало. І все ж, це є кіно. Але Христос йшов цією дорогою. Ми привикли дивитися лише на останню дорогу Христа. Якщо ж дивитися все його народження, Бог приходив до людини, яку створив, і ця людина ніде його не приймала. Предвічний Бог народжується в яслах, і він через ціле своє життя йде.

У християнстві найважливіше — дієслова. Ми знаємо більше, ніж наші батьки чи бабусі-дідусі. Але в християнстві важливо не стільки знати, як тим жити, важливо йти з цим все своє життя. Ісус Христос каже: «Хто витримає до кінця, той спасеться». Витримає у молитві, у добрих ділах. Важливо, що ми не маємо знеохочуватися, коли помиляємося, а встати і йти далі. Так само важливо не зациклюватися, коли робимо щось добре, а знову йти далі.

Тому в обставинах війни Бог вірить в кожного з нас. Що ми це пройдемо, і Бог вірить в нашу націю. Так, нам будуть давати допомогу, даватимуть зброю, але найголовніше, що з нами Господь.

Не маємо переживати цю війну у своїй голові. Я би радив зберігати певну гігієну від інформації. Це добре — знати, що відбувається, але головне — наша молитва і праця.

Феномен святих був у тому, що вони ніколи не нарікали на обставини. Ми тепер так вшановуємо Митрополита Андрея, серце нашого народу. За його життя змінилося сім різних влад. Але він йшов через ці обставини. Наше життя — це постійна реакція. Ми завжди чекаємо чогось особливого. Лише тоді, коли ми зрозуміємо, що наше життя — це не набір випадковостей, а що за цим стоїть Господь, коли побачимо Бога, прийде мир.

Коли кажемо простити ворогові, то в нас перед очима виходить все те жахіття, яке зроблено, яке робиться. Справді по-людськи це неможливо простити ворогу. Не маємо з себе витискати героя, ніби я всіх прощаю чи всіх люблю. Тут важливо віддатися Богові. Сутність непрощення в тому, що коли хтось робить зло, і ти відповідаєш злом, триває ланцюжок зла. Ми кажемо, що це справедливий гнів, але де межа його початку, справедливе покарання, справедлива помста?

Я вважаю, треба віддати в руки богові всіх людей, бог є справедливий суддя. В нас є невірне розуміння, що прощення — це закриття очей на те, що робиться, що любов — це також нереагування на злодіяння людей. Йдеться про інше — не піддатися сьогодні на реакцію того зла. Бо зло породжує зло.

Ми не маємо від когось чогось вимагати. Маємо зростати в святості. Люди поїхали за кордон, вже багато повернулися. Не питання, що люди боялися, люди не знали, як вчинити. Світ здивований від українців. Я немало їздив Польщею з примиренням, бо були в наших народів історичні події, через які ніяк не могли змиритися, але обставини показали неймовірну сторону поляків. Тому не маємо на комусь ставити крапку. Ми часто витрачаємо багато енергії на інших, хочемо когось зробити іншим. Варто залишити інших в спокої, перемінити можемо себе, а ми дуже мало над собою працюємо.

Лише Бог знає причини того, що відбувається. Нам не треба шукати їх, бо їх надто багато. Не можна сказати «Чому?», краще «Для чого?». Думаю, війна є для того, щоб ми стали народом, вона єднає всіх, щоб ми дійсно стали українцями. Весь світ з’єднався навколо України, за своє життя не пам’ятаю такої єдності світу. Щодо американського народу, то це країна свободи і коли свободі інших загрожують, вони завжди будуть солідарні. Я дуже люблю і поважаю Україну, але в тих околицях, де я там живу, зараз більше українських прапорів, ніж у Львові. Це неймовірна солідарність. Найбільше покарання для України — це позбавлення свободи. Так, всі солідарні з нами, ми хочемо цієї підтримки, але також маємо вчитися солідарності, коли десь діється кривда, коли комусь боляче, щоб ми колись були готові допомогти іншим, коли цього потребуватимуть.

Господь дав заповідь всіх любити, але любов не означає вседозволеність. Тому треба говорити, ми часто боїмося цього, але слово має велику силу. Люди різні, виховані в різних культурах, ментальностях, поглядах. Було непросто, як колись об’єдналися східна і західна Німеччина. Або уявіть, якби об’єдналися Північна та Південна Корея. Так само переселенці, які переїхали зі сходу на захід України, вони багато чого не знають, не усвідомлюють. Треба з ними говорити.

Ми завжди чогось чекаємо. Зараз чекаємо перемоги, це важливо, і вона прийде. Бо кожна війна має початок і кінець, питання лише коли. Важливо у житті навчитися не лише чекати чогось, а й жити. Ми кажемо, що цінуємо людей, яких втратили. Це абсурд. Коли починаємо називати чиїмись іменами вулиці, коли люди помруть. Починаємо віддавати Героям славу, коли вони вже відходять. В тому парадокс. Треба навчитися цінувати людей, які є. Розуміти, що це — остання мить мого життя. Моє життя є останнім.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Перемога України – це перемога добра над злом, сили Божої над ницістю і хтивістю загарбника. Перемога вже починається, і ми її можемо відчути, пережити, навіть під час цієї молитви.

Слава Ісусу Христу!

Цей уже щоденний Молебень у час війни, наша всецерковна молитва за перемогу України, по-особливому звучить тут, у Києві, у нашому Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Адже сьогодні в столиці більше ніж на добу проголошена комендантська година – усе життя міста завмерло. Проте не завмерло спілкування, крик болю людини до Бога. Не завмерла Божа допомога, яка спішить до всіх тих, хто до Нього взиває, хто молиться, прикликає Боже благословення для України, української землі та українського війська.

Дуже дякую всім вам, що сьогодні, попри все, зібралися тут на молитву. Мені особливо приємно бачити наших отців – військових капеланів, які з окупованих і оточених міст, з передової прибули сюди в дивний спосіб, за Божим промислом, щоб ми змогли пережити момент спільної молитви.

Наш Патріарший собор розташований за кілька десятків кілометрів від того місця, де зараз точаться бої. Наше вухо чує відголоски канонади довкола Києва. Цей храм тепер слугує особливим образом нашої Церкви-матері, Церкви-захисниці, Церкви-учительки, Церкви-годувальниці. Адже під ним, у криптах, сотні киян знаходять собі притулок, зокрема під час повітряної тривоги. Він став також центром соціального служіння, у якому кожний потребуючий може отримати відповідну допомогу. Тут Церква-мати молиться за своїх дітей, пригортає їх під своїми крильми, їх захищає, кормить, а найважливіше – звідси, з нашого Патріаршого собору, виходить особливе благословення. Тут, у наших криптах, спочиває Блаженніший Любомир – особливий молільник за наш народ, нашу Церкву і Державу.

Але сьогодні я б хотів, щоб ми разом із вами піднесли до Господа молитву заступництва. Така молитва в час війни має особливу силу та значення, а ми – діти України, відчуваємо в ній велику потребу. 

Молитва заступництва – це духовний захист, який ми випрошуємо в Господа Бога для  тих, хто перебуває в найбільшій небезпеці. У цій молитві ми молимося не так за себе, за власні потреби і страхи, а радше за інших: мама молиться за дитину, священник за парафію, єпископ за свою єпархію, а ми всі разом за Україну. Молитвою заступництва ми молимося за перемогу України.

Перемога України – це перемога добра над злом, сили Божої над ницістю і хтивістю загарбника. Перемога вже починається, і ми її можемо відчути, пережити, навіть під час цієї молитви.

У Києві збережена особлива традиція такої молитви. Мабуть, усім відоме древнє княже повір’я про Київську Оранту, яку ще називають Нерушимою Стіною. Богоматір-Оранта – це древня мозаїка ХІ століття, яка представляє Пречисту Діву Марію на повний зріст із піднесеними в молитві руками. Це ікона молитви заступництва. Поки стоїть Київська Оранта, поки між нами є Нерушима Стіна, доти Бог є посеред свого міста, як написано в апсиді Свято-Софійського собору, доти стоятиме місто, народ і Україна.

Ми відчуваємо, що Пречиста Діва Марія стоїть сьогодні в молитві над Києвом і київськими горами, а ми лише в цій молитві приєднуємося до Неї. Перед Її очима, які з вічності споглядають на нас, відбувалися різні події в історії. Ми знаємо, що під час знищення Києва за часів нашестя хана Батия все місто було зруйноване, але Оранта у Святій Софії залишилася як живучий непідкорений корінь, стержень, від якого все наново відроджується. Вона бачила нашестя на місто московських князів, комуністичних нападників Воробйова і багатьох інших, проте завжди невпинно підносила руки в молитві над своїм народом.

Приєднуючись у цій молитві до Нерушимої Стіни, ми готуємося до особливої події, яка відбудеться у п’ятницю. Відповідно до прохань Пречистої Діви Марії, які Вона проголосила ще на початку ХХ століття у Фатімі, Папа Франциск разом з єпископами Католицької Церкви всього світу посвятить Україну і росію Непорочному серцю Пречистої Діви Марії. Богородиця просила молитися за навернення росії, бо інакше зло, яке з неї вийде, буде нищити інші країни. Раніше казали, що не варто говорити про Фатімське об’явлення, щоб не ображати росії, але тепер Святіший Отець захотів звернути увагу на це прохання Богородиці про посвяту, щоб перемогти зло, яке на наші землі приходить з тієї частини світу і Європи.

Посвята України Непорочному серці Марії – це щось нам відоме. Свого часу князь Ярослав Мудрий, збудувавши собор Святої Софії і створивши мозаїку Нерушимої Стіни, посвятив під покров Пречистої Діви Марії своє місто, свій народ і свою Державу. А коли почалася війна на сході України, 6 квітня 2014 року ми відновили тут цю посвяту нашого народу й Держави під покров Пречистої Діви Марії і ворог був зупинений силою Божої правди та Його світла. Ми віримо, що ця посвята України і росії Непорочному серці Марії, здійснена в єдності всіх єпископів Вселенської Церкви під проводом наступника апостола Петра, буде основним моментом перемоги над злом, дияволом і його слугами, які і сьогодні сіють смерть в Україні.

Нехай це зло буле переможене на півночі, півдні, заході та сході України. Ми знаємо, що Непорочне серце Марії є символом Її святої і чистої волі, яку Вона  виявила, коли сказала архангелу Гавриїлові своє «так». «Нехай буде мені за словом твоїм» (Лк. 1, 38). У цей момент Пречиста Діва Марія стерла голову дияволові, апокаліптичному звірові, який знову біснується, нападає з росії на Україну.

Ця посвята нехай буде моментом, коли голова цього змія силою молитви самої Богородиці, Київської Нерушимої Стіни, буде знову стята Україною! Ми в це віримо і за це молимося. Ми кажемо: «Пресвятая Богородице, спаси нас!» Амінь.

+ СВЯТОСЛАВ

ЧИН МОЛЕБНЮ В ЧАСІ ВІЙНИ,

КОЛИ ВОРОГ ЙДЕ НА НАС

Єрей починає: Благословенний (†) Бог наш завжди, нині, повсякчас і на віки віків. 

Вірні: Амінь. 

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі. 

Царю небесний, утішителю, душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверні, і спаси, благий, душі наші. 

(†) Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас (тричі). 

Слава (†) Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. 

Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і зціли немочі наші імені Твого ради. 

Господи, помилуй (тричі). 

Слава (†) Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. 

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. 

Єрей: Бо Твоє є царство, і сила, і слава, (†) Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. 

Вірні: Амінь. 

Тропар, глас 1: Спаси, Господи, людей своїх і благослови насліддя Своє, перемоги благовірному народові нашому на супротивників даруй і Хрестом Твоїм охорони люд свій. 

Слава: Спаси, Господи, людей своїх і благослови насліддя Своє, перемоги благовірному народові нашому на супротивників даруй і Хрестом Твоїм охорони люд свій. 

І нині: Богородичен: Помічнице велична і непостидна, не відкинь Благая молитов наших, завжди оспівувана Богородице. Утверди життя народу нашому і спаси його, бо йому дарувала Ти державу. І подай йому з Небес перемогу, бо Ти Бога породила єси єдина Благословенная. 

Диякон: Будьмо уважні. 

Єрей: Мир (†) всім. 

Диякон: Премудрість, будьмо уважні. 

Вірні: Прокімен, глас 3: Господи, силою Твоєю возвеселиться народ і спасінням Твоїм радітиме вельми. 

Стих: Бажання серця його Ти здійснив. 

Вірні: Господи, силою Твоєю возвеселиться народ і спасінням Твоїм радітиме вельми. 

Єрей: Премудрість, прості, вислухаймо святого Євангелія. Мир (†) усім. 

Вірні: І духові твоєму. 

Диякон: Від Марка святого Євангелія читання. 

Вірні: Слава (†) Тобі, Господи, слава Тобі 

Диякон: У той час сказав Господь до учнів своїх: Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, - то буде йому так. Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, - і буде вам так. І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші. Коли ж ви не простите, то й Отець ваш, який у небі, не простить провин ваших. (Зачало 81 (Мк 11, 23 – 26))

Вірні: Слава, Тобі, Господи, слава Тобі. 

Диякон мовить Єктенію. 

Помилуй нас, Боже, по великій милості Твоїй, молимось Тобі, вислухай і помилуй. 

Вірні: Господи, помилуй. (тричі)

У парафіяльних храмах: Ще молимось за святішого Вселенського Архиєрея нашого (ім'я), Папу Римського, і за Блаженнішого Патріярха нашого (ім'я), і за Преосвященнішого Митрополита нашого Кир (ім'я), і за боголюбивого Єпископа нашого Кир (ім'я), за тих, що служать і послужили у святому храмі цьому, і за отців наших духовних, і всіх у Христі братів наших. 

Вірні: Господи, помилуй. (тричі)

Ще молимось за богомбережений український народ наш, за правління і за все військо. 

Вірні: Господи, помилуй. (тричі)

Господи Боже наш, сильний і кріпкій у боротьбі, Тебе недостойні ми призиваєм і смиренно молим: візьми зброю кріпості Твоєї і щит захисту і вибав нас, встань нам на допомогу, і візьми меч заборони Твоєї і перемоги, заверни до втечі тих, що воюють проти нас і переслідують нас, і заверни назад зі стидом, тих що снують зло проти нас, і під ноги наші покори їх, молимось Тобі, скоро вислухай, як щедрий і милостиво помилуй. 

Вірні: Господи, помилуй. (тричі)

Господи Боже наш, поглянь з небес і побач, як противники наші мечі витягнули і натягнули луки свої, щоб стріляти на нас, покірних і убогих рабів Твоїх, і вбивати нас, Тебе славлящих. Силою Твоєю всемогутньою луки їхні сокруши і мечі їхні сотвори запханими у серця їхні, здолати і перемогти їх дай рабам Твоїм, молимось Тобі Всемогутній Царю, почуй і помилуй. 

Вірні: Господи, помилуй. (тричі)

Не на лук свій надіємося, ані зброя наша рятує нас, Господи, а Твою всемогучу допомогу закликаємо, і на силу Твою проти ворогів наших, що піднялися війною на нас, опираємося, й Ім’я Твоє вірно призиваємо, Ти ж пожени назад і погуби ворогів наших, і в руки воїнству нашому їх віддай, молимося Тобі вислухай і помилуй. 

Вірні: Господи, помилуй. (тричі)

Пошли стріли Твої, Господи, і сум’яття сотвори між ворогами нашими, заблисни блискавками і розжени їх, пішли руку Твою з висоти і знищ їх зі землі, молимось Тобі вислухай і помилуй. 

Вірні: Господи, помилуй. (тричі)

Єрей возглашає: Вислухай нас, Боже, Спасителю наш, уповання всіх кінців землі і тих, що на морі далеко, і тих, що в повітрі високо, і, Милостивий будь милостивим, Владико, до гріхів наших і помилуй нас. Бо милостивий і чоловіколюбець Бог єси, і тобі славу віддаємо, (†) Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків. 

Вірні: Амінь 

Диякон: З благоговінням голови приклонивши Господеві помолімся. 

Вірні: Господи, помилуй. 

Єрей же читає молитву про дарування перемоги над ворогами: Господи Боже наш, єдиний кріпкий і сильний у війні, Ти єдиний маєш владу оживляти і умертвляти. Ти тримаєш серця всіх у руці Своїй. Ти сам даєш тому кому бажаєш кріпость і мужність. Ти в безнадійній ситуації даєш перемогу над ворогами, немічні руки кріпиш, а сильних серцем боязливими і немічними робиш. Ти руйнуєш розум гордих і мужність і зарозумілість їхню в малодушність й втечу обертаєш. Ти Аврааму з малою кількістю воїнів, коли він прикликав Тебе, дав перемогу над тими, що полонили Лота племінника його, і з великою здобиччю він вернувся з бою. 

Ти через Гедеона, який на силу Твою надівся, з трьохстами мужів сокрушив незліченне множество Мідіянців, перестрашивши їх і у втечу обернув ворогів народу Твого Ізраїля. І руками Гедеона і трьохсот мужів його Ти сто двадцять тисяч Мідіянців побив. Ти Давиду, слузі Своєму, який в багатьох і тяжких війнах на Тебе уповав і від Тебе поміч просив, силу, і кріпость, і мужність, і перемогу дарував єси. Ти і нині, Всесильний, Преблагий і Всемилостивий Владико, поглян на нас недостойних рабів Твоїх, що в смиренні й покаянні перед лице Твоєї Слави припадаєм, і Тебе Самого, Єдиного, Істинного в Тройці Святій славимого Бога, вірою призиваємо, і від Тебе єдиного поміч й заступництво маємо. 

Подай благовірному українському народу нашому і христолюбивому воїнству його силу і кріпость, відвагу і серце мужнє супроти ворогам нашим, що зібралися розтерзати нас і святині наші, і погубити нас і віру правдиву нашу. У ворогів же ж наших вложи страх і трепет у серця їхні, і малодушними і безнадійними вчини їх, і під ноги наші їх скоро підкори, щоб побачили усі народи землі, що ми є людьми Твоїми, що Ти єси наш Спаситель і Ізбавитель з рук ворогів наших. 

Немає різниці, Тобі Богу Небесному, чи врятувати через велику чи мізерну кількість війська. Але Ти з Небес даруєш кріпость тим, що борються, за віру святу в Тебе і в закони Твої і за спасіння душ своїх. Ти бо єси кріпость і захист, і спасіння людям Своїм, і Тобі славу віддаємо (†) Отцю, і Сину і Святому Духові, нині, повсякчас, і на віки віків. 

Вірні: Амінь.

Відпуст.