«..Встань, візьми своє ложе і ходи...» Інтерв'ю з о. Володимиром Кушніром
Встань і ходи!
Встань!
Ці слова в Новому завіті повторюються безліч разів. Христос говорить чітко і виважено. Без зайвої агресії чи гніву. Одне слова в якому скривається заклик до дії і той же час своєрідний поштовх: зроби! підведися! спробуй! наважся!
Сьогодні хочу познайомити вас зі священником Володимиром Кушніром, сотрудником Катедрального собору св. Миколая, Синкелом у справах мирян Чиказької єпархії, а також капеланом при одній із лікарень нашого міста.
Сьогодні хочу, щоб ми разом із вами трішки більше (можливо й для когось вперше) перейняли досвід служіння своїм ближнім в непростий, але такий необхідний спосіб!
Сьогодні поговоримо про РОЗСЛАБЛЕНІСТЬ(духовну та фізичну) і те, як не боятися цього явища, а ефектфивно йому протистояти!
«..ВСТАНЬ, ВІЗЬМИ СВОЄ ЛОЖЕ І ХОДИ..»
- Отче, скажіть, будь ласка, чого навчає Вас сьогоднішнє Євангеліє?
Слова, які Христос промовляв дві тисячі років тому, я намагаюся подивитися на них через призму сучасності, сьогодення. Як на мене, найперше потрібно зрозуміти, що Слово Боже - живе! Вони проходить через століття, цілі покоління людей і наше завдання в тому, щоб провести паралель в своє життя, зрозуміти, яке відношення щодо мене має той чи інший уровок з Євангелія.
Наступне - це підтвердження того, з чим я стикаюся кожного дня. Я працюю медичним капеланом і стикаюся з різними особами, багато з яких взагалі не знають Христа, але тим не менш вони Його потребуть. У них свої проблеми і турботи і так, як і ми прагнуть знайти відповіді на свої запитання. Як і за часів Ісуса, люди потребують зцілення так само і зараз, Він приходить до них, але, можливо, в трішки інший спосіб.
- Скажіть, як Ви думаєте, біля купелі в Єрусалимі було сотні-тисячі хворих, можливо навіть багато з них потребували нагальнішої допомоги, зцілення від Ісуса. Герой цієї притчі, зціленей розслаблений чловік, спонтанний випадок чи мудрий і давно знайний план Бога?
В нашому житті, напевно, ставалися такі речі, коли ми відверто дивувалися: як? Як це можливо? Я так давно хотів отримати те-то і те-то.
Я схильний вважати, що на кожного з нас в Бога є мудрий і добрий план. Ми молимося, просимо і надіємося отримати те, що нам здається вкрай необхідним. В Бога це трохи по-іншому відбувається. Прикладом того є розслаблений, який майже сорок років просив про зцілення. Бог не забув про нього, він прийшов і підняв його тоді, коли настав відповідний час.
Наголошую ще раз, ми молимося і просимо про різне, від звичайних повсякденних дрібниць, закінчуючи тим, що для нас необхідне. Господь знає, Він допускає, Він же контролює і допомагає в усьому, що відбувається з нами. Це не означає, що не варто просити. Просіть, але впершу чергу довіряйте, бо Він знає, коли настане відповідна пора.
- Розкажіть, що потрібно застосовувати, щоб подолати дипресію?
Найперше, важливо не боятися себе. Вміння приймати той стан, який ми переживаємо, адже саме тоді, ми можемо зробити правильні висновки, знайти відповідні "ліки", щоб якось зарадити цій ситуації.
Що таке депресія - це дисбаланс в духовному і фізичному житті людини. Ми приймаємо душ, щоб бути чистими, слідкуємо, щоб наш одяг не був брудним, адже живемо в суспільстві, тому повинні стежити за своїм зовнішні виглядом. Так само можна сказати про душу. Коли людина відчуває своєрідний дисбаланс, це може слугувати сигналом, щоб звернули свою увагу на те, що коїться в середині нас, можливість перевірити свій контакт з Богом.
Для себе якось поступово вдалося вивести власний рецепт як позбутися дипресії і вміти протистояти негативу. Перші дві складові - це духовна і фізична сторона. Якщо людина дбає про молитву, часто приходить до церкви і прймає святі тайни, їй також не потрібно забувати про своє тіло. Ранкова гімнастика, біг, важка атлетика - все це допомагає підтримувати тіло в тонусі і в хорошій формі. Коли ми навпаки, надаємо перевагу другому і забуваємо про духовну сторону, зникає гармонія. Потрібно вчитися відчувати баланс у собі і не боятися експерементувати, щоб зрозуміти, що нам підходить. Словом, вчитися відчувати себе.
Ще одна не менш важлива складова - моральне задоволення. В кожного з нас знайдеться улюблена справа, заняття, яке допомагає відволікатися і приносить приємне відчуття.
(про капеланство)
Зараз ми знаходимося в одній із лікарень (AMITA HEALTH). Це тільки однин із багатьох госпиталів, які були засновані сестрами-монахинями (RESURRECTION). Коли я тільки-но прийшов влаштовуватися сюди на роботу, дуже валика кількість подібних закладів, будинки для людей похилого віку були під керівництвом монашого згромадження. На жаль, багато лікарень перейшли під опіку потужніших компаній, але сестри надалі активно працюють і всіма силами дбають про своїх пацієнтів. (Щоб ви чіткіше могли уявити як тут все працює, потрібно розуміти, що монахині виконують різноманітну роботу за доглядом хворих. Окрім них в подібних закладах процює чимало людей, але саме сестри згромадження RESURRECTION становлять стержень цієї організації).
Тут в Америці та й взагалі в цілому світі підхід до здоров’я людини цілісний. Тобто у лікуванні пацієнта задіюється не тільки фізична, а й духовна сторона. Ми капелани, виконуємо невід’ємну функцію в цьому процесі, адже тут притримуються думки, що тілесне зцілення практично не можливе без внутрішньої гармонії хворого. Кожна людина різна, відповідно до кожного існує свій підхід. Про духовний стан дбаємо більшою мірою, адже віримо, якщо хтось має стрес, переживання, відчуває неспокій, то не може вповні приймати фізичне зцілення й оздоровлення. Наша роль капеланів - дати можливість, правильно скерувати людину, щоб вона могла виговоритися, відкритися, показати цей внутрішній біль, щоб процес фізичного зцілення проходив для неї простіше.
- Що потрібно для того, щоб стати капеланом?
У нашій сфері дуже добре працює такий принцип: «як ти можеш допомогти комусь, якщо не можеш зарадити собі самому». Найперше, потрібно розуміти, щоб стати капеланом, не обов’язково бути священником. Достатньо здобути відповідну освіту і щонеменш важливо відчувати бажання допомогти іншим.
Clinical Pastoral Education - спеціалізований курс для навчання та підготовки кваліфікованих капеланів. Все відбувається так: студент потрапляє в групу, яка складається із шести осіб. В кожній такій групі є supervisor(наглядач), який направляє і стежить за успіхами своїх підопічних. Навчальний процес проходить при лікарнях, адже саме там є можливість поспілкуватися з людьми, перейняти їхній досвід, який потім записується у вигляді діалогу і проговорюється з іншими студентами. Таким чином це допомагає через пережиття різних людей, зрозуміти і краще пізнати самого себе, визначити свої помилки та проаналізувати думки своїх одногрупників.
Щоб отримати дозвіл на подібну роботу, потрібно закінчити чотири ступені навчання. Кожен крок(ступінь) триває приблизно шість місяців. Після цього, студент має можливість стати сертифікованим спеціалістом, захистивши свою роботу перед спеціальною комісією, тобто ще більш підвищити свою кваліфікацію.
- Чому ви вирішили займатися капеланством?
Я бачив досвід інших священників, те чого вони навчилися і наскільки корисно мати такі знання. В сповідях, на своїх парафіях ми чуємо різні переживання, але не завжди стикаємося з моральними травмами, фізичними болями людей. В кожного свій досвід і сприйняття, але часто буває так, що людина закрита до діалогу, через це не завжди можна знати, що відбувається в середині і ,відповідно, неможливо допомогти їй.
В католицьких семінаріях діє цілий курс спеціальної підготовки студентів до капеланства. Мені дуже хотілося, щоб в наших навчальних закладах, де здобувають знання майбутні священники, запровадили також цю програму, адже вона неабияк збагачує і дозволяє пізнати людину з іншого боку.
Коли в 2011 році я закінчив перші два ступеня навчання, отримав дозвіл бути капеланом. На сьогодні, через десять років відколи я почав працювати в цій сфері, вимагається чотири ступені. Особисто для мене, це свідчить про те, що ми не стоїмо на місці, намагаємося йти в одну ногу з часом і бути корисними.
В нас є різноманітні можливості щоб підвищити свою класифікацію, вдосконалитись у важливих нюансах цієї роботи. Проводяться семінари, реколекції, виступають спікери. Я намагаюся користати з цих можливостей і також розвиватися.
(про Людей:)
Чим більше спілкуєшся з людьми, там краще можна простежити їхню багатогранність. Іноді, ці знання сприяють вмінню розгледіти справжні емоції і почуття, які схованні під багатьма масками і страхами. Можна сказати, що капеланство вчить читати між рядків і не сприймати все прямолінійно.
Дуже часто люди виливають свій біль, образу на Бога, негативний досвід з іншими на нас священників, як в світтєві баки. Але це потрібно правильно сприймати і розуміти. Люди потребують бути вислуханими і почутими. Тому нас капеланів вчать, як знайти правильний підхід і скеровувати у відповідне русло для того, щоб знайти причину внутрішнього болю.
До нас потрапляють дуже різні особи з іншими віросповіданнями всіх національностей. З практикуючим християнами вдається легше віднайти спільну мову. Часто бувають такі випадки, коли хтось не готовий або просто відкидає капелана. В таких ситуаціях варто пам’ятати, що можливо, це не підходящий час, тому коли випаде ще одна можливість варто знову спробувати.
Основа без якої не обійтися в нашій роботі - це святі тайни. В нашій лікарні є каплиця, де щодня відправляється Месса. Я маю біритуальність(можливість служити в двох обрядах), тому дуже часто уділяю святі тайни, переважно це Єлеопомазання(св. Тайна, яка уділяється в стані важкої хвороби), Євхаристія, сповідь, а буває навіть таке, що й Хрещення.
Останнє - підтримка:) Її бракує. Особливо нам, людям. Бути міцною скелею для інших - безцінно! Кожен з нас може бути капеланом в своєму житті для когось іще:)
Ти можеш!
Будь🙃
Всім щиро дякую за увагу і ваш час!
Бережіть себе❤️
___________________
Автор: МАР'ЯН КОСТЮК
За матеріалами сайту: https://thejournalistua.blogspot.com/
