Початок
“На славу Божу і майбутніх поколінь” – ці слова, викарбувані на гранітному камені церкви святого Йосифа Обручника, засвідчують нам той дух і натхнення невеличкої групи українців греко- католиків, що проживали на Північно-західному боці Чикаго більш, ніж шістдесят років тому. Під проводом отця Йосипа Шарія, вірні намагалися багато років збудувати нову українську релігійну інституцію. Їхні зусилля увінчалися успіхом, а мрія – збудувати найгарнішу українську церкву в Америці була реалізована.
Честь створення нової парафії належить на той час 29-річному отцю Йосипу Шарію, який 12 серпня 1956 року відслужив свою першу Літургію у римо-католицькій церкві св. Бенедикта. Організаційний комітет зустрівся в наступного вечора у будинку сім’ї Здеблик. На той час були присутніми сім’ї Ґавалюх, Гавалик, Марінофф, Савків і Кузьма. Наступної неділі кількість парафіяльних сімей зросла до понад шістдесят, які після літургії вирішили назвати церкву на честь св. Йосипа, покровителя християнської родини, і святкувати за григоріанським календарем. На третю неділю, 29 серпня 1956 року, парафія чисельно збільшилася настільки, що було вирішено відправляти літургії у приміщенні старшої школи св. Патрика, де і вирувало парафіяльне життя аж до 1958 року.
На кінець 1957 року, на зібрані гроші парафіяни придбали чотири земельні ділянки для будівництва нової церкви. Ця територія охоплювала понад 80 акрів і розташовувалася на перехресті між вулицями Cumberland i Foster, East River Road і Argyle. Призначення ще одної ділянки було для розвитку нової української околиці. п. І. Подній був відповідальним за планування і розподіл земельних ділянок і власності.
13 квітня 1958 року землю було освячено, будівництво церкви і релігійного центру для громади розпочалося, яке завершилося 2 листопада 1958 року. Саме тоді парафіяни вперше змогли молитися у своїй власній церкві.
У 1959 році парафіяни збудували іконостас у традиційному візантійському стилі, який зараз стоїть у церковній каплиці на честь св. Параскеви. Останню Святу Літургію у старій будівлі церкви було відслужено 20 березня 1977 року.
Будівництво храму
Із зростанням чисельності парафіян, виникла потреба у новій, великій церкві. Було вирішено розпочати будівництво, яке офіційно взяло свій відлік 1 жовтня 1975 року. На розгляд було висунуто 32 проектні пропозиції, з яких найкращим було визнано проект Зенона Мазуркевича. Єпископ Ярослав Ґабро схвалив проект і 6 квітня 1975 року освятив землю для будівництва. Роком пізніше, Патріарх Йосип Сліпий відвідав парафію і освятив фундамент нової церкви.
Згодом 26 грудня 1976 року єпископ Ґабро освятив два наріжних камені, які разом з важливими документами та іншими цінними артефактами, що стосувалися будівництва, були вмуровані в стіну церкви. Серед них – і шматок вугілля з Донбасу, і камінь з берегів Дніпра.
Першу Літургію у новій церкві парафіяни відсвяткували 1 листопада 1976 року в наміренні Беатифікації Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.
Друга половина золотих років принесла багато змін і водночас стала періодом процвітання парафії. У 1983 році, парох Преп. Др. Андрій Чировський замінив оригінальне кришталеве панікадило на традиційне, у візантійському стилі. Одночасно з цим розпочався довготривалий, але важливий процес розпису церкви. На жаль, через непереборні обставини він так тоді і не завершився. У 1988 році завдяки щедрій пожертві сім’ї Подлуських, у церкві був встановлений іконостас.
З 1985 по 1987 рік парохом церкви св. Йосифа було призначено о. Михайла Кузьму. У 1988 році на честь тисячоліття хрещення Русі-України, під проводом пароха о. Вільяма Білинського, парафія св. Йосифа збудувала новий будинок для парафіяльних священиків на захід від ґротто. Окрім того, будівля старої церкви була трансформована в офісні приміщення, шкільні класи і філіал кредитної спілки “Самопоміч”. Щорічний парафіяльний карнавал і надалі залишався популярним серед парафіян, так само як і щотижнева гра бінґо.
У 1989 році о. Тома Ґлинн приєднався до парафії як отець-сотрудник.
Нова генерація
На початку літа 1995 року відбулися зміни. О. Білинський пішов на пенсію і йому на зміну був призначений о. Павло Гайда, який приїхав разом з дружиною і двома дітьми. Щорічні карнавали змінилися щорічними пікніками. Протягом наступних років голі бетонні стіни в церкві були розписані і золоті бані були наново покриті кольором. Щорічні танці на Новий Рік були однією з найочікуваніших подій серед парафіян; було відроджено діяльність молодіжної групи Кирила і Методія, а також створено велике вівтарне братство. У літургійному аспекті, церква почала відроджувати традиційні Богослужіння, такі як Літургія Передосвячених Дарів, панахида замість похоронної служби. За цей час парафія мала честь бути організатором кількох заходів екуменічного характеру, а саме, у 2000 році тут було проведено щорічну Єпархіальну конференцію, у 2006 році відбулася зустріч східних католицьких церков. З того часу парафія отримала назву “Гостинна парафія” i почала святкувати релігійні свята ще і за юліанським календарем, аби відповідати на зростаючу потребу в молитві нової хвилі емігрантів з України, що оселялися на північно-західній околиці міста Чикаго.
