Ця розмова, яку ви незабаром переживете, навчила мене дечого дуже важливого. Навіть не так. Навчила вчитися навіть тоді, коли ти гадаєш, що знаєш вже все на світі!
Моє відкриття - це намір і його магічна властивість у нашому з вами житті. Незважаючи на постійні фіаско в «благородних» справах, виявляється, що не потрібно цим так сильно побиватися. Звісно, необхідно все добре проаналізувати і зробити певні висновки, а потім знову повертатися до боротьби!
Не впевнений, що мені вдалося вас переконати, але я точно знаю, хто це зробить краще за мене!
   Дорогі мої! Ми продовжуємо торувати наш шлях в Емаус. До вашої уваги, пропонується, ще одна зупинка на нашій непростій дорозі. Нещодавно вдалося поспілкуватися з священником Богданом Налисником, сотрудником храму св. Йосифа Обручника в м. Чикаго; і ось, що з цього вийшло, читайте далі:)

   «Чи ти мене любиш?»
    - Сьогодні наша св. Церква вшановує пам’ять про отців першого Вселенського собору в Нікеї; Євангеліє, натомість, подає для роздумів «Архиєрейську молитву» Христа. Скажить, який зв’язок між цими всіма подіями і як вони промовляють, безпосередньо, до вас?
   Історія Спасіння дуже тісно переплітається між собою. Кожне слово, яке вимовляє Ісус має зміст і скеревується до тих, хто його слухає. Христос використовує притчі, порівння, цікаві оповіді, щоби навчити і донести до нас істину. Можна сказати Він говорить про одне і те саме, але в різний спосіб.
   Євангелія мене особисто вражає тим, як сильно Бог любить кожного з нас. Ісус сповнює свою місію, Він знає ціль свого призначення і сміливо до неї крокує. Христос проходить через різні випробовування, стикається з «булінгом», критикою і несприйняття, але Він все одно йде..
   Цієї неділі Боже Слово закликає нас до «одності, єності». Зверніть увагу, коли Спаситель каже: «Заради імени твого бережи їх, тих що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!» (Ів. 17, 11). Христос власним прикладом показує свою нерозривність, єдність з Богом-Отцем в багатьох ситуаціях (особиста молитва, примноження хлібів, Богоявлення чи Преображення). Більше того, він агітує своїх апостолів, відповідно кожного з нас перебувати в цій, справжній, одності.
   Ми живемо в розділеному суспільстві. Людина хворіє на гордість і страждає через свою заздрість. Через дискримінацію, гнів та інші симптоми, нам важко прислухатися до слів Спасителя. Христос натомість вкотре закликає нас до єдності! Він чекає на наш фідбек. Чекає на нашу відповідь!
   Господь постійно бере участь в житті людини. Він ніколи не стоїть збоку чи вдає байдужість на те, що відбувається з Його створінням. Господь постійно діє і демонструє, що від кожного з нас дуже багато залежить. Відповідно до цього виникають питання: чи я приймаю Слова Христа та як саме сприймаю?
   Щось подібне відбулося у Нікеї в 325 р. Церква вийшла з підпілля, але за весь цей час випробовувань з’явилося чимало розбіжностей, які кожен трактував, як йому вигідно. Прикладом цього є Арій зі своїми переконаннями.
   Найперше, проблема полягає у вигоді? Питання гордості незмінна від створення світу. Думаю, Арій також сумнівався, чи добре він зробив посіявши сумнів і підбуривши народ. Але ось ця слава, визнання, популярність, дуже часто затемнює нам голову і людині здається, що ні, варто йти до самого кінця. Подібне стається в нашому житті. Ми грішимо і розуміємо, що це не добре, але все ж далі продовжуємо жити в неправді.
   Гріх породжує гріх! Ненависть породжує ненависть! Зараз американське суспільство переживає непрості випробування. Вандалізм, побої, вбивства та багато інших жаливих речей. Це свідчить про те, що кожній людина необхідно дотримуватися «червоної лінії». Ми маємо вільний вибір, як нам жити, в Старому Завіті, де панує вчення «око за око і зуб за зуб», чи навпаки - наслідувати Христа, прийняти свого ближнього і перебувати в любові з усіма іншими людьми. Адже, коли ми будемо в гордості - завжди програємо!
   Я вважаю, одним із визначальних факторів, які тягнуть нас «на дно», це те, що людина перебуває в стані гніву та образи. Коли ми переживаємо подібні емоції, втрачаємо можливість в повноті приймати свідомі і добрі рішення. Це велика рана, яку потрібно вилікувати, адже є небезпека, що вона не загоїться і буде дошкуляти впродовж цілого життя.
   Нам потрібно уподібнитися до Христа. Іншими словами: мати Бога в серці. Погоджуюся, це дуже не просто пробачити, прийняти того, хто провинився перед нами. Ісус пройшов страшні муки, залишений усіма, смертельно виснажений, Він не тримає образи на людину. Господь не звинувачиє і не згадує «вчорашніх» гріхів своїх найближчих друзів. Натомість Він тільки запитує: Петре (Марійко, Галю, Дмитре), чи ти мене любиш?
   В кожного з нас є любов. Ми сотворені з любові і для любові. Але чи вміємо, чи хочемо ділитися нею зі своїми ближніми? Ось цього нам потрібно навчитися! Бути добрим. Здається звичайні два слова, але скільки зусиль потрібно докласти, щоб це було не просто красиве словосполучення, а щось більше, щось набагато змістовніше..
   - На даний момент в країні дуже непроста ситація. З’явилися нові випробовунання, відчувається де-не-де неспокій і острах за те, а яким буде моє завтра. Отче, поділіться, будь ласка, кількома думками з цього приводу.
   Знаєте, в усіх казках завжди перемагає добро. Яким би не було страшним зло, воно програє. Історія нагадує, що в минулому столітті, як не помиляюся в кінці 60-х роках, відбувалося щось подібне. Але це все закінчилося, перейшло. Справа лише в тому, якими ми вийдемо після всього цього? Така ж ситуація із коронавірусом. Багато людей опинилися у непростих умовах, дехто дуже багато набув чогось корисного за цей час, але чимало людей, які щось втратили.
   Цей період масових протестів безсумнівно пройде, адже те, що відбувається на наших вулицях, - це правдива реакція соціуму на ті події (смерть Дж. Флойда), які сталися останнім часом. Для нас, християн, - ще одна нагода зрозуміти, що людина потребує елементарних речей: любові, співчуття, пошани, виховання і розуміння. Особисто для мене ця ситуація сприяє, щоб я переоцінив себе самого. Яким є мій внутрішній світ? Чи вистою в усьому цьому хаосі? Що надбаю і чим зможу поділитися з іншими? Це ще один виклик, якого не потрібно боятися, а мужньо приймати. Зрештою, а що би Христос зробив тут і зараз?
   Америка славиться в усьому світі через те, що особа в цій державі на першому місці. Але не потрібно забувати, що яким би сильним не був наш біль, ми не маємо права виливати свій гнів на інших. У такому разі це стає помстою, тобто переступом Божого закону. Запам’ятаймо раз і назавжди: гріх ніколи не вдасться погасити гріхом! Це великий самообман. Не забувайте, що після найтемнішої страсної п’ятниці приходить світлий празник Воскресіння!
    (питання від наших читачів)
   - Коронавірус - це кара Господня чи випробування?
   Найперше, потрібно зрозуміти, якби кожного з нас Господь карав за його гріхи, щоб ми тоді робили? Церква навчає, що Боже милосердя безмежне! Ми навіть не можемо цього уявити. Господь настільки полюбив всіх нас, що пробачає нам будь-який гріх, звісно, якщо бажаємо цього прощення.
   Людина не зможе уникнути випробувань, викликів, проблем, які періодично стаються з нею. Чому? Тому, що коли гріх прийшов у наше життя, разом із ним прийшли всілякі віруси, хвороби, зрештою смерть. Це наша реальність, яку дуже нерозумно просто так ігнорувати. Єдиний вихід - боротися! Не стояти осторонь, не бути байдужим або закласти руки на груди і спостерігати. Ми живі люди, які можемо і повинні протистояти злу. Так, не можливо уникнути гріхів, але можливо старатися, щоб принаймі гріх не ставався через нас.
   Потрібно з різних ракурсів розглядати спалах цієї пандемії. Я схильний до того, що це невеличкий сигнал згори до нас людей, щоб ми трішки пригальмували і перепочили в цій нескінченній гонитві за чимось... Погодьтеся, все, що з нами стається, це все не просто так. Вірю і знаю, що Господь хоче тільки для нас добра. Наше завдання (повторюся) - зробити правильні висновки і подивитися на себе з боку: як для мене пройов цей карантин?
   Не впадаймо у відчай! У житті трапляються і траплятимуться чимало різноманітних казусів. Наше основне завдання - не боятися їм протистояти. З Божою допомогою все під силу. Потрібно щоденно себе запитувати, чи не стаю я причиною падіння або згіршення для свого ближнього.
   - Скажіть, який момент став переломним у вашому житті?
   Я народився в радянські часи, в суспільстві, де панувала брехня, приниження, гнів та ненависть. Моя переміна відбулася, коли прочитав св. Письмо, відчув так би мовити просвітлення. Мені цього дуже бракувало: я щиро цього прагнув. Пригадую, в пророка Ісаї пише, що Бог промовляє до свого народу - батько, матір, брат, сестра, чоловік чи жінка тебе покине, а Я тебе ніколи не покину. Саме це тверде, наповнене Боже Слово вселило надію і розуміння, що ось це, напевне, те, що я так довго шукав!
   Мені дуже подобаються слова Христа: «А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, що ви зробили одному з моїх братів найменших – мені також зробили» (Мт. 25, 45). Цей Євангелький уривок став мої духовним меседжем по житті. Він вчить про смиренність і покору одне до одних, і це мені подобається найбільше. Я не конфліктна людина, тому намагаюся знаходити і підтримувати добрі стосунки з усіма. Знаю, це непросто, але кожен з нас може і повинен наслідувати Спасителя, адже йдеться про наше майбутнє, про нашу вічність.
   Найважливіше, як на мене, це те, з яким наміренням ми робимо свою справу. Можна наводити безліч прикладів і порівнювати різні ситуації, але це все втрачає зміст, коли ми не фокусуємося на головному: який мій намір? Це першооснова, це наш (якщо можна так сказати) ідельний шаблон успішного християнина, на якому потрібно будувати своє життя. Наше намірення! Бог знає про нас все, абсолютно все. Нам не вдасться Його обдурити.
   Як це часто буває, коли хочеш зробити щось добре чи корисне, а виходить так, як завжди? (усміхніться, впізнали себе? :) Але навіть такі ситуації не повинні гасити наш запал, адже головною є думка для чого і з якою метою я роблю щось?!
   На жаль, багато людей нерозуміють свого покликання і не мають цілі у житті. Зізнаюся, я сам перейшов через такий етап. Це цілком нормально. Важко, моментами дуже непросто. Людину в таких ситуаціях охоплює страх. Ба більше, інколи ми закриваємося, вибудовуємо довкола себе стіни або вважаємо, що в нас немає призначення в цьому світі. Але це не так! Христос кличе завжди і кожного! У цьому найбільша заковинка і незбагненність Богочоловіка, який постійно взиває. Ісус чекає на тебе, шукає, пантрує, щоб прийняти і подарувати дещо більше, набагато важливіше..
   - Мені важко з вами не погодитися, але як відноситися до тих людей, з якими нам важко, або ті, що не поділяють наших думок?
   Свобода - це великий привілей від Бога, але водночас чимала небезпека. Єдине слово - відповідальність. Далеко не потрібно ходити, повернемося до тих подій, які відбуються в багатьох містах по цілому світу (мова йде про масові заворушення). Людина вдає, що цього не розуміє, це її, буцімто, не стосується. Нам хочеться переходити «червону лінію», але не брати на себе відповідальність. Це неправильно, адже коли я переступаю закон, відповідно наслідки моїх дій падають на мене.
   У нашому житті постійно діє Бог. Він надзвичайно активний, посилає різних людей, дає чимало можливостей у повноті посмакувати життям, щоб чогось навчити. Але, як я говорив вище, - свобода! Господь поважає мій і твій вибір і дає нагоду або прийняти те, що Він тобі дає, або навпаки відкинути.
   Якщо я християнин, моє найважливіше завдання приймати кожного, бо він чи вона подібні до Бога. Інше питання: інтереси, погляди. Вони бувають і дуже часто є несуміжними. Я вважаю, що до цього потрібно ставится спокійно і намагатися завжди поважати того, хто перед нами. А приставати на ті, чи інші ідеї - це та ж сама свобода. Хочу приймаю, а хочу відкидаю.
   - Чому під час ієрейських свячень диякон лягає долілиць хрестом на землю?
   Цей символ означає відречення від світу. Особа, якій уділяють ієрейські свячення, таким способом впокоряє себе і показує, що приймає свій хрест і обіцяє нести його до кінця життя.
   У багатьох ситуація нам кортить осуджувати священників, критикувати їх. Знайте: людина, яка служить перед престолом, - це найперше людина, яка взяла на себе велику місію провадити вірних і показувати їм гідний приклад. Це, впершу чергу, не знімає відповідальність з мене, ієрея, але також стає важливим мометом для нагадування, що не варто захоплюватися будь-яким священослужителем! Чому? Бо він всього лише людина. На жаль, нам імпонує той чи інших проповідник, і ми когось одного підносимо, а іншого принижуємо. Не добре так робити, адже коли люди не дивитимуться на головного ієрея, тобто Христа, вони завжди залишатимемося невдоволеними.
   Мені здається, за цей час (пандемії) ми змогли багато речей переоцінити і по-новому розставити свої пріоритети. Так, не всі мали можливість бути фізично присутніми на молитві, але натомість за цей період змогли засумувати і дати відповідь на питання: а яким я прийду до Божого храму? Таким, яким був, чи трішки, та все ж іншою людиною?
   Із власного досвіду знаю, наскільки важливо бути «живим християнином». Не з хрещення, а з власних діл! Коли прочитав св. Письмо, мені хотілося ще більше пізнати Правду. Тоді почав цікавитися духовною літературою, більше молитися та ін. Я відчував себе дуже спраглим. Зрештою, коли приходив до церкви, брав активну участь в богослужінні. Так, це дуже важливо не остояти осторонь і гадати про себе, як я виглядаю або, що про мене скажуть люди. Це зайве і зовсім не потрібне. Господь потребує нашої уваги і часу для Нього.
   Людей дуже лякають зміни! На жаль, ми відчайдушно противимося цьому і намагаємося всілякими методами перешкодити Христові допомогти нам. Якщо узагальнити все вище сказане, потрібно відповісти на одне лише питання: чи ти Мене любиш? Він запитує в кожного з нас. Господь, як ніхто інший, вміє чекати на нас дуже довго.
   Важливо йти за своїм покликанням і бути вірним собі. Не потрібно забувати, що найперше наше завдання - бути щасливими, а без любові, без Бога все видаватиметься не справжнім.
Щиро бажаю нам всім бути добрими не на словах, а показувати це своїми вчинками і намірами. Як навчав папа Франциск: «Наприкінці життя кожного з нас судитимуть по-любові».
   _______________________
   Редактор: НАТАЛІЯ СТАДНИК
   Автор: МАР'ЯН КОСТЮК
Джерело: https://thejournalistua.blogspot.com