Парафіяльні спільноти

Парафіяльні спільноти

Духовенство

Духовенство

Місійний Інститут

Місійний Інститут

Previous Next
Наша єпархія Наша єпархія
Парафіяльні спільноти Парафіяльні спільноти
Духовенство Духовенство
Катедральний храм Катедральний храм
Місійний Інститут Місійний Інститут
Капітальна кампанія Капітальна кампанія

Svjatoslav"...Я вірю, що ця єпархія стане однією із найбільш динамічних з усіх наших єпархії в світі. І вона тут, на заході Америки, зможе розтопити серця навіть тих, які, можливо, втратили зв'язок із своєю Церквою, і зможе допомогти багатьом людям різних національностей відкрити для себе присутність Бога між нами. Ми так багато маємо що сказати світові», − Блаженніший Святослав Глава УГКЦ.

«Кожна душа – важлива»: як священник УГКЦ в США постійно долає 250 кілометрів до храму, де є сім вірян

   Ось вже три роки отець Тарас Милян служить у Чиказькій єпархії УГКЦ. Храми, у яких несе служіння, розділяють сотні кілометрів, на деяких парафіях є лише семеро людей чи восьмеро родин, але отець зізнається, що вже звик цілими днями перебувати за кермом автомобіля і любить повторювати, що тому, хто з Богом, депресія не друг.

   Однак раніше отець Тарас служив у Львові в парафіях, де були сотні парафіян, а також очолював потужну благодійну організацію “Фундація духовного відродження”, яка й сьогодні діє у Львівській архиєпархії. Про те, як наважився настільки різко змінити життя, чи правда, що Америка секуляризована країна та де знаходить сили для позитиву, отець розповів у ефірі радіо “Воскресіння” журналісту Тарасові Бабенчуку.

   – Років 30-40 тому, коли Церква виходила з підпілля, здавалося, що в Америці і Канаді церкви переповнені, священників вистачає.  Але зараз так відбувається, що Україна відсилає єпископів і священників, щоб там послужити. Можна зробити висновок, що кількість людей зменшилася. У чому причина?

   -Вважаю, якщо церква в іншій країні, то вона мусить дбати про те, щоб інкультуруватися. Важливо,  якою мовою служіння.  Бо люди старшого покоління тримаються тої церковці, бо це їхнє життя. Але їхні внуки, діти є американці і розмовляють англійською. Вони живуть повним американським життям. Тому важливо, щоб служіння було двома мовами. Варто служити і українською, бо це є наша ідентичність, культура, багатство. Але кожен із нас, священників, має проповідувати Слово Боже також англійською. Коли ти є на місці, то ти повинен до найдрібніших речей, навіть у питанні харчування інкультуруватися. Бо тому ми не мали покликань, бо ті діти йдуть до римо-католицького храму, де служать тією мовою, якою вони розмовляють щоденно. Треба вміти поєднувати, на мою думку. 

   -Наскільки мені відомо, між деякими вашими парафіями є 250 кілометрів відстані. Як долаєте цей шлях і наскільки часто?

   -Щотижня у суботу я долаю 250 кілометрів в один бік і назад. Приїжджаю туди, а там семеро людей на Службі Божій.  Вони стабільно приходять і хочуть молитися. Дбають про свою церковцю, підтримують чистоту. Коли ти бачиш тих людей, які є прикладом для нас, то неодмінно їдеш. Ти ніби втомлений, але ті 500 кілометрів є для мене звичними.

   -Деколи ми лінуємося пройти кілометр до церкви. Але інші ваші парафії також не велелюдні?

   -Друга парафія є в місті Лінкольн. Наших людей, які приходять до нашого храму, є вісім родин. Від мене до них відстань майже 100 кілометрів. Там вже активніше життя, бо вісім родин помножити на три, то це вже чимало. Але у них не стовідсоткове відвідування, приходять 10-12 людей. Утім, люди там чимало працюють у неділю. У Америці, на жаль, люди часто перебувають у робочому рабстві. І від роботи вони часто не можуть відмовитися, бо тут, якщо не маєш роботи, то не матимеш що їсти. Бо не платиш кредитів – не маєш і хати.

   – Отче, раніше ви здійснювали служіння на багатолюдних львівських парафіях, а тут подекуди 7 людей. Як вам така зміна? Чи тут вже думається не про кількість, а про якість?

   -Тут не треба дивитися на ідеальне. Ця ситуація навчила мене більше молитися, цінувати те, що ти маєш, навчитися і дбати про те, що ти маєш. Це школа життя. Ті три роки в Америці  вчать життя з Богом. Дуже часто серед тижня я сам молюся Літургію. Зранку до вечора я організовую собі життя. Мимохіть стаєш затворником. Це є для добра. Дуже легко ввійти в депресію, якщо не працюєш над собою. Але наш владика Венедикт любить говорити, що якщо ти з Богом, то депресія тобі не друг. Однак іноді в будні на Богослужіння приходять американці, навіть римо-католики, яким подобається Літургія у східному обряді. Або різні семінаристи приходять. Америка є глибоко духовною і християнською країною. У будні, коли американці приходять на Літургію, то всі ідуть до Святого Причастя. Вони практикують Святі Тайни, маю за щастя, не раз їм  послужити у Святій Тайні Сповіді.

   -Отче, ви від початку карантину долучалися до онлайн-душпастирства. Даєте науки. А поруч із вами сидить чоловік бородатий і в татуюваннях: хто він?

   -Це Давид Волошин, він є українського походження, його мама розмовляє українською. З першого дня мого служіння тут, в Омаха, він став великою допомогою для мене у найдрібніших речах. Він, як і всі, упродовж дня працює, є добрим зварювальником. Якщо він приходить з роботи, а є Служба Божа чи молебень, то він на них є. Навіть якщо дуже втомлений. Щодо служіння, онлайн – так, бо те, що ми зробили добре, то з благословення нашого єпископа не закрили нашого храму. Ми дотримувалися правил, але храм був завжди відчинений. Люди боялися, не ходили до храму. Тому я був змушений зробити моменти духовного, молитовного життя онлайн. На початках було дуже багато людей, з часом зменшилося. Останнім часом є кілька стабільних людей, яким подобається зі мною молитися. Акцентував не на кількості, а на постійності. Бо в духовному житті ця постійність дуже важлива. Я полюбив деякі молитви, які ніколи не молився.

   -Отче, чи правда, що в Америці відбувається секуляризація суспільства, певний відхід від церковного життя?

   -Передусім маємо усвідомити, чому люди приїхали до Америки: шукати матеріального життя і якоїсь стабільності.  Чому не йдуть до храму? Це наслідки комуністичного суспільства, коли не дозволяли йти до церкви. Чимало людей не навчені і не розуміють цієї цінності долучення до Богослужінь. Часто здається, що ми молоді, і забуваємо про духовні цінності. Не просто ходити до церкви. Бо ніхто не навчив. Треба поставити великий акцент на вихованні в родині, молитву в родині, читання Святого Письма в родині, спільноту в парафії. Показувати цінність християнського життя. Бо люди не усвідомлюють, що християнське життя – це не просто ходити до церкви, а внутрішнє покликання. Люди часто не знають, яке то велике добро піти до церкви, попри втому. Тому ми повинні дбати про родинне християнське виховання. Бо коли люди навчаться молитися в себе вдома, то, я впевнений, що вони прийдуть до церкви.

    Інтерв’ю Тараса Бабенчука з отцем Тарасом Миляном з ефіру радіо “Воскресіння” записала Оксана Бабенко

   Фото із фб-сторінки отця Тараса Миляна

Захист дітей

zahyst dity

Заклик 2021

logo.png

Капітальна кампанія

logo.png

Наші контакти

2245 West Rice Street, Chicago, IL 60622, USA

Телефон: +1 (773) 276-50-80
Факс: +1 (773) 276-67-99

Ел. пошта: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Години роботи

ПН: 09:00 - 17:00

ВТ: 09:00 - 17:00

СР: 09:00 - 17:00

ЧТ: 09:00 - 17:00

ПТ: 09:00 - 17:00

Богослужіння онлайн

Карта єпархії