Парафіяльні спільноти

Парафіяльні спільноти

Духовенство

Духовенство

Місійний Інститут

Місійний Інститут

Previous Next
Наша єпархія Наша єпархія
Парафіяльні спільноти Парафіяльні спільноти
Духовенство Духовенство
Катедральний храм Катедральний храм
Місійний Інститут Місійний Інститут
Капітальна кампанія Капітальна кампанія

Svjatoslav"...Я вірю, що ця єпархія стане однією із найбільш динамічних з усіх наших єпархії в світі. І вона тут, на заході Америки, зможе розтопити серця навіть тих, які, можливо, втратили зв'язок із своєю Церквою, і зможе допомогти багатьом людям різних національностей відкрити для себе присутність Бога між нами. Ми так багато маємо що сказати світові», − Блаженніший Святослав Глава УГКЦ.

Роздуми про війну владики Венедикта Алексійчука: Не питайте, чому так сталося, але вірте у перемогу

Війна — це наша хресна дорога, якою нас провадить Господь. Найважливіше, що коли він дає якісь обставини життя, то він знає, що ми можемо їх пройти.

Молитва, волонтерське служіння та виконання своїх обов’язків — ось що вирішив робити єпископ УГКЦ, правлячий архиєрей єпархії Святого Миколая у Чикаго, владика Венедикт Алексійчук, аби допомогти своїй країні, яка виборює сьогодні свободу. Про це він розповів під час зустрічі «Християнин і війна», яку транслювало Тvoemisto.tv.

Я зрозумів, що я християнин, і я маю зброю, яка не має кордонів. Це моя молитва. Я почав щодня молитися свої особисті молитви, і це триває до сьогодні — молитви за мир в Україні. Бо якщо ти маєш її, а також здатність того, що вона долає кордони, здатність того, що ти сам здобуваєш мир, ти можеш цей мир поширювати.

Друге, що я зрозумів, — я мав би робити щось на своєму місці. Не тільки молитися. Кожен знає, що він може простягнути руку допомоги, бути добрим самарянином, й робити те, що можеш.

І третє, що я зрозумів, що я мав би виконувати обов’язки, які дав мені Господь. Бо це мій блокпост, і я маю робити те, що від мене залежне. На передовій є частина українців. Тому важливо розуміти, що тут ти маєш виконувати ту функцію, яку Господь тобі дав.

І це принесло мені розуміння: молитва, певне волонтерське служіння та якнайкраще виконання своїх обов’язків.

Часто у нас виникає запитання «Чому так сталося?». Остаточної відповіді немає. Краще казати «Для чого так сталося?». Бог завжди говорить через певні обставини. Кожен з нас читав про війну в книжках. Ми ніколи не були свідомі, що Бог дасть нам жити в таких обставинах. Тому мусимо пам’ятати, що Бог дав, і ці обставини — наше життя. Ніщо не є в житті випадково, за кожною подією стоїть Господь.

У християнській традиції дуже легко стати святим, коли ти віддав своє життя в мучеництві. В народі ми кажемо, що людина пізнається, коли є трудно — так товариш пізнається в біді. Ці складні обставини тестують нас, нашу людськість, нашу християнську, громадську позицію. Легко бути добрим, коли все легко. Легко бути християнином, коли все ідеально.

Всі питання, кризи, депресії, все негативне в нашому житті народжується в нашій голові. Тому часто ми хочемо знайти відповіді на це складне життя. Важливо у цих складних ситуаціях понад усе бути з Богом. Бо участь з Богом просвітлює розуміння, що ти маєш робити, яку позицію зайняти, що конкретно від тебе хоче Бог, а що — ні, куди витрачати зусилля і старання.

Християнин і війна. Часто нам складно зайняти правильну позицію. А що можна було зробити, коли Ісус Христос йшов хресною дорогою? Треба було йти нею. Війна — це наша хресна дорога, якою нас провадить Господь. Найважливіше, що коли він дає якісь обставини життя, то він знає нас, що ми можемо їх пройти. Бо Бог є любов, і він ніколи не дає обставини понад нашу силу, спроможність.

Ми звиклися з хресною дорогою, звиклися до розп’яття. Коли вийшов на екрани фільм «Страсті Христові», то перший раз воно нас зачіпало. І все ж, це є кіно. Але Христос йшов цією дорогою. Ми привикли дивитися лише на останню дорогу Христа. Якщо ж дивитися все його народження, Бог приходив до людини, яку створив, і ця людина ніде його не приймала. Предвічний Бог народжується в яслах, і він через ціле своє життя йде.

У християнстві найважливіше — дієслова. Ми знаємо більше, ніж наші батьки чи бабусі-дідусі. Але в християнстві важливо не стільки знати, як тим жити, важливо йти з цим все своє життя. Ісус Христос каже: «Хто витримає до кінця, той спасеться». Витримає у молитві, у добрих ділах. Важливо, що ми не маємо знеохочуватися, коли помиляємося, а встати і йти далі. Так само важливо не зациклюватися, коли робимо щось добре, а знову йти далі.

Тому в обставинах війни Бог вірить в кожного з нас. Що ми це пройдемо, і Бог вірить в нашу націю. Так, нам будуть давати допомогу, даватимуть зброю, але найголовніше, що з нами Господь.

Не маємо переживати цю війну у своїй голові. Я би радив зберігати певну гігієну від інформації. Це добре — знати, що відбувається, але головне — наша молитва і праця.

Феномен святих був у тому, що вони ніколи не нарікали на обставини. Ми тепер так вшановуємо Митрополита Андрея, серце нашого народу. За його життя змінилося сім різних влад. Але він йшов через ці обставини. Наше життя — це постійна реакція. Ми завжди чекаємо чогось особливого. Лише тоді, коли ми зрозуміємо, що наше життя — це не набір випадковостей, а що за цим стоїть Господь, коли побачимо Бога, прийде мир.

Коли кажемо простити ворогові, то в нас перед очима виходить все те жахіття, яке зроблено, яке робиться. Справді по-людськи це неможливо простити ворогу. Не маємо з себе витискати героя, ніби я всіх прощаю чи всіх люблю. Тут важливо віддатися Богові. Сутність непрощення в тому, що коли хтось робить зло, і ти відповідаєш злом, триває ланцюжок зла. Ми кажемо, що це справедливий гнів, але де межа його початку, справедливе покарання, справедлива помста?

Я вважаю, треба віддати в руки богові всіх людей, бог є справедливий суддя. В нас є невірне розуміння, що прощення — це закриття очей на те, що робиться, що любов — це також нереагування на злодіяння людей. Йдеться про інше — не піддатися сьогодні на реакцію того зла. Бо зло породжує зло.

Ми не маємо від когось чогось вимагати. Маємо зростати в святості. Люди поїхали за кордон, вже багато повернулися. Не питання, що люди боялися, люди не знали, як вчинити. Світ здивований від українців. Я немало їздив Польщею з примиренням, бо були в наших народів історичні події, через які ніяк не могли змиритися, але обставини показали неймовірну сторону поляків. Тому не маємо на комусь ставити крапку. Ми часто витрачаємо багато енергії на інших, хочемо когось зробити іншим. Варто залишити інших в спокої, перемінити можемо себе, а ми дуже мало над собою працюємо.

Лише Бог знає причини того, що відбувається. Нам не треба шукати їх, бо їх надто багато. Не можна сказати «Чому?», краще «Для чого?». Думаю, війна є для того, щоб ми стали народом, вона єднає всіх, щоб ми дійсно стали українцями. Весь світ з’єднався навколо України, за своє життя не пам’ятаю такої єдності світу. Щодо американського народу, то це країна свободи і коли свободі інших загрожують, вони завжди будуть солідарні. Я дуже люблю і поважаю Україну, але в тих околицях, де я там живу, зараз більше українських прапорів, ніж у Львові. Це неймовірна солідарність. Найбільше покарання для України — це позбавлення свободи. Так, всі солідарні з нами, ми хочемо цієї підтримки, але також маємо вчитися солідарності, коли десь діється кривда, коли комусь боляче, щоб ми колись були готові допомогти іншим, коли цього потребуватимуть.

Господь дав заповідь всіх любити, але любов не означає вседозволеність. Тому треба говорити, ми часто боїмося цього, але слово має велику силу. Люди різні, виховані в різних культурах, ментальностях, поглядах. Було непросто, як колись об’єдналися східна і західна Німеччина. Або уявіть, якби об’єдналися Північна та Південна Корея. Так само переселенці, які переїхали зі сходу на захід України, вони багато чого не знають, не усвідомлюють. Треба з ними говорити.

Ми завжди чогось чекаємо. Зараз чекаємо перемоги, це важливо, і вона прийде. Бо кожна війна має початок і кінець, питання лише коли. Важливо у житті навчитися не лише чекати чогось, а й жити. Ми кажемо, що цінуємо людей, яких втратили. Це абсурд. Коли починаємо називати чиїмись іменами вулиці, коли люди помруть. Починаємо віддавати Героям славу, коли вони вже відходять. В тому парадокс. Треба навчитися цінувати людей, які є. Розуміти, що це — остання мить мого життя. Моє життя є останнім.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

ДОПОМОГА УКРАЇНІ

sUPPORT_UKR.jpg

Internet Radio

Радіо Чиказької єпархії

everyday at 7:00 p.m.

щодня - 7.00 p.m.

Заклик 2022

Zaklyk2022

Капітальна кампанія

logo.png

Наші контакти

2245 West Rice Street, Chicago, IL 60622, USA

Телефон: +1 (773) 276-50-80
Факс: +1 (773) 276-67-99

Ел. пошта: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Години роботи

ПН: 09:00 - 17:00

ВТ: 09:00 - 17:00

СР: 09:00 - 17:00

ЧТ: 09:00 - 17:00

ПТ: 09:00 - 17:00

Богослужіння онлайн

Карта єпархії